Прозорий розчин від безбарвного до жовтуватого кольору. Фармакотерапевтична група Протизапальні та протиревматичні препарати. Фармакологічна дія Фармакокінетика Після внутрішньовенного краплинного введення 75мг максимальна концентрація - 1,9 мкг/мл (5,9 мкмоль/л). Після внутрішньом'язового введення максимальна концентрація - 2,5 мкг/мл (8 мкмоль/л). Час досягнення максимальної концентрації - 20 хв. Концентрація в плазмі знаходиться в лінійній залежності від величини введеної дози. Зміни фармакокінетики диклофенаку на фоні багаторазового введення не відзначається. Зв'язок з білками плазми - 95-98% (більша частина зв'язується з альбумінами). Проникає в синовіальну рідину. Максимальна концентрація в синовіальній рідині спостерігається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі. Період напіввиведення із синовіальної рідини через 4-6 години після введення препарату вище, ніж у плазмі, і залишається вищою протягом 12 годин. Метаболізму піддається 50% активної речовини під час «першого проходження» через печінку. Площа під кривою концентрації в 2 рази менше після перорального введення препарату, ніж після парентерального введення такої ж дози. Метаболізм відбувається в результаті багаторазового або одноразового гідроксилювання і кон'югування з глюкуроновою кислотою. Фармакологічна активність метаболітів - нижче, ніж диклофенак. Системний кліренс становить 260 мл/хв Період напіввиведення з плазми - 1-2 години. 60% введеної дози виводиться у вигляді метаболітів через нирки. Менше 1% виводиться в незміненому вигляді, інша частина дози виводиться у вигляді метаболітів з жовчю. У хворих з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) збільшується виведення метаболітів з жовчю, при цьому збільшення їх концентрації в крові не спостерігається. У хворих з хронічним гепатитом або цирозом печінки фармакокінетичні параметри диклофенаку такі самі, як і у пацієнтів без захворювань печінки. Фармакодинаміка Надає протизапальну, анальгетичну, жарознижувальну і має антиагрегантным дією. Пригнічуючи циклоксигеназу I і II, порушує метаболізм арахідонової кислоти, зменшує кількість простагландинів в осередку запалення, так і в здорових тканинах, пригнічує ексудативну і проліферативну фази запалення. Знижує проникність капілярів. Стабілізує лізосомальні мембрани. Гальмує вироблення АТФ у процесі окисного фосфорилювання; гальмує синтез медіаторів запалення (простагландини). Аналгетична дія зумовлена зниженням концентрації біогенних амінів, які мають больовими (альгогенными) властивостями і збільшенням порогу больової чутливості рецепторного апарату. Викликає послаблення або зникнення больового синдрому ревматичного та неревматического характеру. Показання до застосування - запальні захворювання опорно-рухового апарату (ревматоїдний артрит, псоріатичний, ювенільний артрит, анкілозуючий спондиліт, подагра) - дегенеративні захворювання опорно-рухового апарату (остеоартроз, остеохондроз) - люмбаго, ішіас, невралгії, міалгії - запальні захворювання навколосуглобових тканин (тендовагініт, бурсит, ревматичне ураження м'яких тканин) - посттравматичний больовий синдром, що супроводжується запаленням, післяопераційні болі - мігрень - ниркова або печінкова коліка; первинна альгодисменорея, аднексит, проктит - фарингіт, тонзиліт, отит (у складі комплексної терапії) Побічні дії - сухість у роті, печія, нудота, блювання, біль у шлунку, діарея, запор, метеоризм, анорексія - афтозний стоматит, глосит, порушення смакових відчуттів - підвищення активності «печінкових» трансаміназ - ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту, шлунково- кишкова кровотеча, неспецифічний коліт, ускладнений кровотечею - гепатит (у т. ч. блискавична форма), панкреатит - головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, порушення сприйняття, зниження пам'яті, парестезії, периферична полінейропатія - токсична амбліопія, зниження гостроти зору, диплопія, скотома - зниження слуху, шум у вухах - безсоння, дратівливість, судоми, депресія, тривожність, «кошмарні» сновидіння, тремор, психотичні реакції - асептичний менінгіт - шкірний свербіж, шкірний висип (переважно еритематозний та уртикарний), ангіоневротичний набряк, екзема, алергічна пурпура, поліморфна ексудативна еритема (у т. ч. синдром Стівенса-Джонсона), еритродермія, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) - анафілактичний шок - алопеція, фотосенсибілізація - гематурія, протеїнурія, олігурія, цистит, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, гостра ниркова недостатність - тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія - серцебиття, біль у грудях, аритмії, підвищення артеріального тиску - імпотенція - периферичні набряки - відчуття печіння, інфільтрат, некроз жирової тканини (в місці внутрішньом'язового введення) Протипоказання - гіперчутливість (у тому числі до інших нестероїдних протизапальних препаратів) - ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (у фазі загострення) - «аспіринова» астма - порушення кровотворення - вагітність, період лактації - дитячий вік до 18 років Лікарські взаємодії Підвищує концентрацію в плазмі дигоксину, препаратів літію і циклоспорину. На тлі калійзберігаючих діуретиків посилюється ризик розвитку гіперкаліємії, на фоні антикоагулянтів, тромболітичних засобів (альтеплаза, стрептокіназа, урокіназа) — ризик кровотеч (частіше в шлунково-кишковому тракті). Зменшує ефекти діуретичних, гіпотензивних і снодійних засобів. Збільшує ймовірність виникнення побічних ефектів нестероїдних протизапальних засобів і глюкокортикостероїдів (кровотечі в шлунково-кишковому тракті), токсичність метотрексату та нефротоксичність циклоспорину. Ацетилсаліцилова кислота знижує концентрацію Диклогена в крові. При одночасному застосуванні з пероральними протидіабетичними препаратами можливі як гіпо-, так і гіперглікемія. Цефамандол, цефаперазон, цефотетан, вальпроєва кислота, пликамицин збільшує частоту розвитку гіпопротромбінемії. Циклоспорин і препарати золота потенциируют вплив Диклогена на синтез простагландинів у нирках, що підвищує нефротоксичність. Одночасне використання з парацетамолом підвищує ризик розвитку нефротоксичних ефектів Диклогена. Одночасне застосування з алкоголем, глюкокортикостероїдами, колхіцином, кортикотропіном і препаратами звіробою підвищує ризик розвитку гастроінтестинальних ускладнень, що супроводжуються кровотечами. Знижує гіпотензивну активність вазодилататорів. Особливі вказівки Через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку варто виявляти особливу обережність при призначенні препарату пацієнтам із серцевою або нирковою недостатністю, а також при терапії у осіб літнього віку, які приймають діуретики, і хворих, у яких з якої-небудь причини спостерігається зниження обсягу циркулюючої крові (наприклад після великого хірургічного втручання). Якщо в таких випадках призначають Диклоген, рекомендується як запобіжний засіб контролювати функцію нирок. У пацієнтів з печінковою недостатністю (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) кінетика і метаболізм не відрізняються від аналогічних процесів у пацієнтів з нормальною функцією печінки. При проведенні тривалої терапії необхідно контролювати функцію печінки, картину периферичної крові, аналіз калу на приховану кров. В період лікування можливе зниження швидкості психічних і рухових реакцій. З обережністю - тяжкі порушення функції печінки і нирок, серцева недостатність. Особливості впливу лікарського засобу на здатність керувати транспортним засобом або потенційно небезпечними механізмами Необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій. Передозування Симптоми: запаморочення, головний біль, гіпервентиляція легенів, затьмарення свідомості, у дітей - міоклонічні судоми, нудота, блювання, абдомінальний біль, кровотечі, порушення функції печінки і нирок. Лікування:промивання шлунка, введення активованого вугілля, симптоматична терапія, спрямована на усунення підвищення артеріального тиску, порушення функції нирок, судом, подразнення шлунково-кишкового тракту, пригнічення дихання. Форсований діурез, гемодіаліз малоефективні.
