Склад і форма випуску 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить: активна речовина: циталопрама гідробромід 12,5 мг, 25,0 мг та 50,0 мг, що відповідає 10 мг, 20 мг та 40 мг циталопрама; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, Опадрай II [полівініловий спирт, макрогол, тальк, титану діоксид]; в упаковці 10, 20, 30, 40 або 50 таблеток. Фармакологічна дія Циталопрам — антидепресант, що відноситься до групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Володіє вираженою здатністю пригнічувати зворотне захоплення серотоніну, не має або має дуже слабку здатність зв'язуватися з цілим рядом рецепторів, включаючи рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), Н1-гістамінові, D1 - і D2-дофамінові; альфа1-, альфа2-, бета-адренергічні; бензодіазепінові та м-холінорецептори, що обумовлює практично повна відсутність таких небажаних ефектів, як негативний хроно-, дромо - і інотропну дію, ортостатична гіпотензія, седативний ефект і сухість у роті. Циталопрам лише дуже малою мірою інгібує ізофермент CYP2D6, і, отже, практично не взаємодіє з лікарськими засобами, які метаболізуються цим ферментом. Таким чином, побічні ефекти та токсична дія проявляється в значно меншій мірі. Антидепресивний ефект звичайно розвивається після 2-4 тижнів лікування. Циталопрам не впливає на сироваткові рівні пролактину та гормону росту. Циталопрам не погіршує когнітивні/інтелектуальні функції і психомоторну функцію і практично не володіє седативним ефектом. Циталопрам в дозах, що перевищують 40 мг на день може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ).
Фармакокінетика Біодоступність циталопрама становить 80% і практично не залежить від прийому їжі. Максимальна концентрація (Смах) в плазмі досягається в середньому через 3 години. Фармакокінетика носить лінійний дозозалежний характер при прийомі одноразової та багаторазових доз (дози в діапазоні 10-60 мг на добу). При прийомі 1 раз на добу рівноважна концентрація в плазмі встановлюється через 7-14 діб терапії. Об'єм розподілу – приблизно 12-17 л/кг, Зв'язування з білками плазми - не більше 80%. У плазмі присутня в незміненому вигляді. Проникає в грудне молоко. Метаболізується шляхом деметилювання, дезамінування та окислення з участю цитохрому P450 (ізоферментів CYP3A4 та CYP2C19, і меншою мірою CYP2D6) з утворенням фармакологічно неактивних метаболітів. Інгібування одного з цих ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Час напіввиведення (T1/2) циталопрама становить 1,5 доби (36 годин). Виведення здійснюється нирками (15%) і печінкою (85%). 12-23% циталопрама виводиться в незмінному вигляді через нирки. Печінковий кліренс – близько 0,3 л/хв, нирковий кліренс – 0,05-0,08 л/хвилину. Пацієнти віком старше 65 років: Спостерігається більш тривалий період напіввиведення і більш низькі величини кліренсу за рахунок зниження обміну речовин. Недостатність функції печінки: У пацієнтів зі зниженою функцією печінки циталопрам виводиться більш повільно. Період напіввиведення циталопрама майже в два рази збільшено і рівноважні концентрації циталопрама в плазмі, що майже в два рази вище порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки після прийому аналогічної дози. Недостатність функції нирок: У пацієнтів з легким і помірним ступенем зниження функції нирок виведення циталопрама протікає більш повільно без значущого впливу на фармакокінетику. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність.
Циталопрам, показання до застосування Депресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня. Панічні розлади.
Протипоказання Підвищена чутливість до циталопраму або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату. Циталопрам не слід застосовувати в комбінації з інгібіторами моноамінооксидази (МАО), у тому числі селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик), а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше, ніж через 7 днів після припинення прийому циталопрама. Циталопрам протипоказаний при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT на ЕКГ (зокрема, з пімозидом), а так само при вродженому подовженні інтервалу QT. Дитячий вік до 18 років є протипоказанням для застосування циталопрама, так як ефективність та безпека його застосування в цьому віці не встановлена. Застосування при вагітності і годуванні грудьми Не циталопрам слід призначати вагітним і жінкам, які годують груддю, якщо потенційна клінічна користь не переважає над теоретичним ризиком, оскільки безпека препарату в період вагітності і лактації у жінок не встановлена.
Спосіб застосування та дози Циталопрам приймають внутрішньо один раз на добу (не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини). Препарат можна застосовувати у будь-який час доби незалежно від прийому їжі, бажано приймати препарат в один і той же час доби. Депресія: Терапію депресії починають з прийому 20 мг циталопрама на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта та тяжкості депресії доза може бути збільшена до максимальної - 40 мг на добу. Панічний розлад: При панічних розладах протягом 1 тижня рекомендована доза - 10 мг на добу, потім доза підвищується до 20 мг на добу. Добова доза, залежно від індивідуальної реакції хворого, надалі може бути збільшена до 40 мг на добу. Пацієнти віком 65 років і старше: Рекомендована добова доза для літніх становить 10-20 мг. залежно від індивідуальної реакції та тяжкості депресії доза може бути збільшена максимум до 20 мг на добу. Порушена функція нирок: При хронічній нирковій недостатності слабкого та помірного ступеня вираженості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потрібна обережність у виборі дози. Порушена функція печінки: У пацієнтів з легкою і помірною печінковою недостатністю початкова доза становить 10 мг на добу протягом перших двох тижнів. Залежно від реакції доза може бути збільшена до 20 мг на добу. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю потрібна максимальна обережність у виборі дози. Пацієнти з низькою активністю ізоферменту CYP2C19: У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2C19 рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу протягом двох тижнів. Залежно від реакції доза може бути збільшена до 20 мг на добу. Тривалість лікування: Ефект проявляється через 2-4 тижні, тривалість курсу лікування визначається станом пацієнта, ефективністю і переносимістю проведеної терапії і становить в середньому 6 місяців. Особливості дії препарату при його скасування: Симптоматика, яка може відзначатися при різкій відміні циталопрама, не є характерною. Це найчастіше запаморочення, головний біль, парестезії, порушення сну, астенія, нервозність, тремор, нудота та/або блювання. У разі завершення лікування циталопрам необхідно відміняти поступово, протягом кількох тижнів, щоб уникнути синдрому «скасування». У більшості випадків для цього досить приблизно 2-х тижнів, але в кожному окремому випадку лікар вирішує це питання індивідуально: для деяких пацієнтів може знадобитися термін 2-3 місяця або більше.
Побічні дії Як і у випадку застосування інших препаратів групи СІЗЗС, на тлі використання циталопрама відзначаються небажані побічні реакції, проте вони мають транзиторний характер і виражені слабо. Побічні реакції на фоні використання циталопрама спостерігаються протягом перших одного-двох тижнів лікування і звичайно істотно слабшають у міру поліпшення стану хворих. Частота побічних реакцій: дуже часто - ≥ 10%; часто - ≥ 1%, але < 10%; нечасто - ≥ 0,1%, але < 1%; рідко - ≥ 0,01%, але < 0,1%; дуже рідко - < 0,01%. Можлива поява таких побічних реакцій: Алергічні реакції: нечасто – підвищена чутливість; дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, тремор, запаморочення; часто – мігрень, парестезія, розлади сну; нечасто – екстрапірамідні розлади, судоми; рідко – серотоніновий синдром (поєднання збудження, тремору, міоклонусу і гіпертермії); частота невідома – психомоторне збудження, акатизія. З боку психічної сфери: дуже часто – ажитація, нервозність; часто – зниження лібідо, порушення оргазму у жінок, занепокоєння, сплутаність свідомості, сонливість, порушення концентрації уваги, дивні сновидіння, амнезія; нечасто – агресія, деперсоналізація, галюцинації, манії, ейфорія, підвищення лібідо; частота невідома – панічні атаки, бруксизм, суїцидальні думки. З боку травної системи: дуже часто - сухість у роті, нудота, запор; часто - блювання, метеоризм, діарея, біль у животі, гепатит; частота невідома – шлунково-кишкові кровотечі. З боку серцево-судинної системи: дуже часто – відчуття серцебиття; часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія; рідко - брадикардія, зниження артеріального тиску, аритмія; частота невідома – подовження інтервалу QT на ЕКГ. З боку органів кровотворення: рідко – геморагії (наприклад, гінекологічні кровотечі, кровотечі шлунково-кишкового тракту, екхімози та інші форми). З боку органів чуття: дуже часто – порушення акомодації; часто – порушення смаку, порушення зору, нечасто – дзвін у вухах. З боку дихальної системи: часто – риніт, синусит; нечасто – кашель; рідко – диспное. З боку репродуктивної системи: часто - порушення сексуальної функції, а саме порушення еякуляції, зниження лібідо, імпотенція, порушення менструального циклу; рідко - галакторея. З боку сечовидільної системи: часто – хворобливе сечовипускання, поліурія. Метаболічні порушення: часто – зниження апетиту, втрата ваги, підвищення апетиту; рідко – недостатня секреція антидіуретичного гормону (АДГ), надбавка у вазі, гіпонатріємія; гіпокаліємія. З боку шкірних покривів: дуже часто – підвищена пітливість, часто – шкірний висип, свербіж; нечасто – фотосенсибілізація, кропив'янка, алопеція, пурпура; частота невідома - ангіоневротичний набряк, синці. З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія, артралгія, збільшення ризику травм і переломів. Лабораторні показники: часто – зміни лабораторних показників функції печінки; нечасто – підвищення активності «печінкових» ферментів, зміни електрокардіограми (подовження інтервалу QT), гіпонатріємія. Інші: рідко - гіпертермія, позіхання, збільшення або зниження маси тіла.
Особливі вказівки Дитячий вік до 18 років є протипоказанням для застосування циталопрама, так як ефективність та безпека його застосування в цьому віці не встановлена. У зв'язку з можливістю суїцидальних спроб у хворих депресією необхідно ретельне спостереження за пацієнтами на початку лікування та призначення мінімальних ефективних доз для зниження ризику передозування. Ця обережність повинна дотримуватися і при лікуванні інших психічних розладів із-за можливості одночасного захворювання депресивним епізодом. Вираженим депресій властивий ризик суїцидальних дій, який може зберігатися аж до досягнення істотної ремісії. У зв'язку з цим на початку лікування може бути показана комбінація з ЛЗ з групи бензодіазепінів або з нейролептичними ЛЗ і постійний лікарський контроль (доручати довіреним особам зберігання і видачу ЛЗ). При лікуванні панічних розладів з призначенням антидепресантів та/або бензодіазепінів, у деяких хворих у відповідь на розпочате лікування значно посилюється тривога чи неспокій. Це стан (зване фахівцями «патологічним розгальмовуванням» або просто «парадоксальною тривогою», сам термін поки не затверджений) розглядається як рідкісне явище, хоча ця патологічна реакція була неодноразово документально зафіксована в науковій літературі. Ця «парадоксальна тривога» зазвичай зменшується протягом перших декількох тижнів після початку лікування. Рекомендується розпочати з низької дози, щоб зменшити ризик парадоксальною тривоги. Відміна препарату в даному випадку рекомендована, якщо подібна парадоксальна реакція тривало не зникає, і якщо подібні ускладнення терапії перевищують користь від проведеного лікування. У дітей, підлітків і молодих людей (віком до 24 років) з депресією та ін. психічними порушеннями антидепресанти, порівняно з плацебо, підвищують ризик виникнення суїцидальних думок і суїцидальної поведінки. Тому при призначенні циталопрама або будь-яких інших антидепресантів у даної категорії пацієнтів слід співвіднести ризик суїциду і користь від їх застосування. В короткострокових дослідженнях у людей старше 24 років ризик суїциду не підвищувався, а у людей старше 65 років дещо знижувався. Під час лікування антидепресантами за всіма пацієнтами повинно бути встановлено спостереження з метою раннього виявлення суїцидальних нахилів. Слід застосовувати Циталопрам з обережністю при нирковій недостатності (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв), гипомании, манії, фармакологічно неконтрольованої епілепсії, депресії з суїцидальними спробами, цукровому діабеті, цирозі печінки, схильність до кровотеч; одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що знижують поріг судомної готовності і спричиняють гіпонатріємію, з етанолом, а так само з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2C19. Циталопрам може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QT, що може призвести до порушення серцевого ритму. Гіпонатріємія розвивається через порушення секреції антидіуретичного гормону, особливо високий рівень ризику у жінок старшого віку. Лікування Циталопрамом може змінювати глікемічний контроль у пацієнтів з цукровим діабетом. Доза інсуліну та/або пероральних гіпоглікемічних засобів повинна бути скоригована. Рідко можливий розвиток акатизії, що характеризується постійним або періодично виникають почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і виявляється нездатність довго сидіти спокійно в одній позі чи довго залишатися без руху. Проходить протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів з біполярним розладом можуть виникати манії. Тоді лікування циталопрамом слід припинити. Необхідно з обережністю застосовувати циталопрам при наявності лікарської залежності (у т. ч. в анамнезі) і епілептичних нападів в анамнезі. Циталопрам не слід застосовувати в комбінації з інгібіторами моноамінооксидази (МАО) (див. розділ «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). При слабо і помірно виражених порушеннях функції нирок корекція дози не потрібна, при тяжких порушеннях функції нирок необхідно дотримуватися обережності. При порушенні функції печінки прийом препарату обмежують мінімальними рекомендованими дозами. У літніх пацієнтів потрібно зниження дози циталопрама. При розвитку маніакального стану препарат слід відмінити. Клінічний досвід одночасного застосування СІЗЗС та ест є недостатнім, тому потрібна обережність. На початку лікування можуть виникати безсоння, відчуття неспокою, що може бути вирішено шляхом корекції початкової дози. Різке припинення терапії Циталопрамом може призвести до синдрому «скасування». Можуть виникнути такі небажані реакції, такі як запаморочення, головний біль, нудота. Щоб уникнути виникнення синдрому «скасування» необхідна поступова відміна препарату протягом декількох тижнів.
Лікарська взаємодія Протипоказано сумісне застосування: З інгібіторами МАО. Супутнє лікування інгібіторами МАО протипоказано (як неселективними, так і селективними) у зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних ефектів, у тому числі серотонінового синдрому. Циталопрам не слід застосовувати в поєднанні, в тому числі, з селегіліном, моклобемідом, лінезолідом (антибіотик) і т. д., а також протягом 14 днів після припинення їх прийому. Лікування інгібіторами МАО може бути розпочато не раніше, ніж через 7 днів після припинення прийому циталопрама. Із засобами, що подовжують інтервал QT. Неприпустимо застосування з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антіарітмікі (прокаїнамід, аміодарон та ін), антипсихотичні засоби/нейролептики (наприклад, похідні фенотіазину, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти та СІЗЗС (флуоксетин), протимікробні препарати (макролідні антибіотики та їх аналоги, наприклад, еритроміцин, кларитроміцин; похідні хінолону та фторхинолона: спарфлоксацин, моксифлоксацин; пентамідин), блокатори Н1-гістамінових рецепторів (астемізол, мізоластин), протигрибкові засоби азолового ряду (кетоконазол, флуконазол), домперидон, ондансетрон, оскільки циталопрам в дозах, що перевищують 40 мг на день може викликати аномальні зміни електричної активності серця (подовження інтервалу QT на ЕКГ) і призвести до порушення серцевого ритму (у т. ч. розвиток аритмій за типом «пірует»), яке може виявитися фатальним. Пімозид. Одночасне застосування пімозиду та циталопрама протипоказано, оскільки їх спільне застосування подовжує інтервал QT. Це відноситься також до таких засобів, як амітриптилін, мапротилін, венлафаксин, терфенадин, галоперидол, дроперидол, аміназин, тіоридазин. Спільне застосування Циталопрама повинно виконуватися з обережністю: Циталопрам може знижувати поріг судомної готовності. Потрібно проявляти обережність при одночасному прийомі інших засобів, що знижують поріг судомної готовності (трициклічних антидепресантів, СІЗЗС, нейролептиків – похідних фенотіазину, тиоксантена і бутирофенону; мефлохіну та трамадолу). При одночасному застосуванні циталопрама і триптофану зареєстровані випадки підсилення дії препарату. Бажано не поєднувати з прийомом циталопрама серотонінергічні препарати, такі як суматриптан або інші триптаны, а також трамадол. Одночасне застосування циталопрама і препаратів, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) може призвести до збільшення побічних ефектів. При одночасному застосуванні циметидин спричиняє помірне підвищення рівноважної концентрації циталопрама в крові. Тому рекомендується проявляти обережність при призначенні максимальних доз циталопрама одночасно із застосуванням високих доз циметидину. При одночасному застосуванні циталопрама з непрямими антикоагулянтами та іншими засобами, що впливають на згортання крові (атиповими нейролептиками і похідними фенотіазину, більшістю трициклічних антидепресантів, ацетилсаліциловою кислотою, нестероїдними протизапальними засобами, тиклопидином і дипіридамолом) може виникнути порушення згортання крові. У подібних випадках при початку або закінчення терапії циталопрамом необхідний регулярний моніторинг згортання крові. При одночасному застосуванні з варфарином протромбіновий час зростає на 5%. Не виявлено взаємодію циталопрама з алкоголем. Однак, як і у випадку з іншими психотропними лікарськими засобами, одночасне вживання циталопрама та алкоголю не рекомендується. У дослідженнях in vitro виявлено, що циталопрам перетворюється в свої деметилированные похідні за участю ізоферментів CYP2C19 and CYP3A4, а також з невеликим внеском ізоферменту CYP2D6. Доведено, що інгібування одного з ферментів може бути компенсоване іншими ферментами. Інгібуючу дію циталопрама на ці та інші ізоферменти цитохрому P450 слабке або несуттєве, тому циталопрам має низьку здатність для клінічно значущих лікарських взаємодій, відомих для даної ситуації. Разом з тим потрібна обережність, якщо циталопрам призначається спільно з ліками, які метаболізуються головним чином ізоферментом CYP2D6 і мають при цьому низький терапевтичний індекс. Хоча клінічні дані щодо багаторазово-дозові фармакокінетичних досліджень не доступні, є дані in vitro (модель мікросом печінки людини), які показують уповільнення утворення деметилированных похідних циталопрама на 45-60% і на 75-85% порівняно з контролем після додавання кетоконазолу та омепразолу, відповідно. Це може обґрунтувати необхідну в даних випадках обережність при призначенні разом з циталопрамом таких сильних інгібіторів CYP3A4, як кетоконазол, ітраконазол, флуконазол, або таких сильних інгібіторів CYP2C19, як омепразол, езомепразол, флувоксамін, тиклопідин, ланзопразол, так як їх спільний прийом з циталопрамом може значимо знизити кліренс циталопрама. Тому максимальна рекомендована доза циталопрама для пацієнтів, які приймають спільно препарати-інгібітори ізоферменту CYP2C19, не повинна перевищувати 20 мг/день, у тому числі і з-за того, що підвищується ризик подовження інтервалу QT. Спільне застосування циталопрама з имипрамином або дезипрамином не впливає на концентрацію іміпраміну і циталопрама, але збільшує концентрацію дезипраміну; може бути необхідна корекція дози дезипраміну.
Передозування Симптоми передозування: судоми, сонливість, тахікардія, брадикардія, м'язова гіпотонія або гіпертонія, нудота, блювання, тремор, серотоніновий синдром, ажитація, запаморочення, розширення зіниць, ступор, пітливість, синюшність шкірних покривів, серцева недостатність, блокада ніжок пучка Гіса, гіпервентиляція легенів, передсердна аритмія, шлуночкова аритмія, кома. Кома і летальні випадки передозування циталопрамом є вкрай рідкісними, більшість з них включають одночасну передозування з іншими лікарськими засобами. Лікування передозування: специфічного антидоту немає. При передозуванні промивання шлунка повинно бути проведено як можна швидше. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Рекомендується медичне спостереження, при втраті свідомості та порушення дихання – інтубація, а також ретельний моніторинг ЕКГ та інших життєвих функцій, оскільки високий ризик фатальних аритмій, супроводжуваних синусової тахікардії, вузловим ритмом, подовженням інтервалу QT, зокрема, можливий розвиток аритмії типу "пірует", шлуночкової аритмії. Умови зберігання У захищеному від світла місці при температурі не вище 25ºС. Термін придатності - 3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Від чого допомагає Циталопрам Депресивні епізоди середнього та тяжкого ступеня.
