Спосіб застосування Для прийому всередину початкова доза становить 25-50 мг на ніч. Потім протягом 5-6 днів дозу індивідуально збільшують до 150-200 мг/(більша частина дози приймається на ніч). Якщо протягом другого тижня не настало покращання, добову дозу збільшують до 300 мг. При зникненні ознак депресії дозу зменшують до 50-100 мг/та продовжують терапію не менше 3 міс. У пацієнтів літнього віку при легких порушеннях доза становить 30-100 мг/, зазвичай 1 раз/на ніч, після досягнення терапевтичного ефекту переходять на мінімально ефективні дози — 25-50 мг/
При нічному енурезі у дітей у віці 6-10 років — 10-20 мг/на ніч, у віці 11-16 років — 25-50 мг/
В/м — початкова доза становить 50-100 мг/2-4 введення. При необхідності дозу можна поступово збільшити до 300 мг, у виняткових випадках — до 400 мг/ Показання до застосування Депресії (особливо з тривогою, ажитацією і порушеннями сну, в т. ч. у дитячому віці, ендогенна, инволюционная, реактивна, невротична, лікарська, при органічних ураженнях мозку, алкогольної абстиненції), шизофренічні психози, змішані емоційні розлади, порушення поведінки (активності та уваги), нічний енурез (за винятком хворих з гіпотонією сечового міхура), нервова булімія, хронічний больовий синдром (хронічні болі в онкологічних хворих, мігрень, ревматичні болі, атипові болю в області обличчя, постгерпетична невралгія, посттравматична невропатія, діабетична нейропатія, периферична невропатія), профілактика мігрені, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Протипоказання Гострий період і ранній відновний період після інфаркту міокарда, гостра алкогольна інтоксикація, гостра інтоксикація снодійними, аналгетичні і психотропними лікарськими засобами, закритокутова глаукома, тяжкі порушення AV - і внутрішньошлуночкової провідності (блокада ніжок пучка Гіса, AV-блокада II ступеня), період лактації, дитячий вік до 6 років (для прийому всередину), дитячий вік до 12 років (для в/м і в/в введення), одночасне лікування інгібіторами МАО та період за 2 тижні до початку їх застосування, підвищена чутливість до амітріптіліну.
Фармакологічні властивості Антидепресант з групи трициклічних сполук, похідне дибензоциклогептадина.
Механізм антидепресивної дії пов'язують з підвищенням концентрації норадреналіну в синапсах та/або серотоніну в ЦНС за рахунок пригнічення зворотного нейронального захоплення цих медіаторів. При тривалому застосуванні знижує функціональну активність β-адренорецепторів і серотонінових рецепторів мозку, нормалізує адренергическую і серотонінергічну передачу, відновлює рівновагу цих систем, порушене при депресивних станах. При тривожно-депресивних станах, зменшує тривогу, ажіотаж та депресивні прояви.
Виявляє деяку аналгетичну дію, яка, як вважають, може бути пов'язано із змінами концентрації моноамінів у ЦНС, особливо серотоніну і впливом на ендогенні опіоїдні системи.
Володіє вираженим периферичних та центральних антихолінергічною дією, обумовленою високою спорідненістю до м-холінорецепторами; сильним седативним ефектом, пов'язаним зі спорідненістю до гістамінових H1-рецепторів і альфа-адреноблокирующим дією.
Має противиразкову дію, механізм якої зумовлений здатністю блокувати гістамінові H2-рецептори в парієтальних клітинах шлунка, а також чинити седативну та м-холиноблокирующее дію (при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки зменшує больовий синдром, що сприяє прискоренню загоєння виразки).
Ефективність при нічному нетриманні сечі обумовлена, мабуть, антихолінергічну активність, що приводить до підвищення здатності сечового міхура до розтягування, прямий β-адренергічної стимуляцією, активністю агоністів α-адренорецепторів, що супроводжується підвищенням тонусу сфінктера і центральної блокадою захоплення серотоніну.
Механізм терапевтичної дії при нервової булімії не встановлено (можливо схожий з таким при депресії). Показана чітка ефективність амітриптиліну при булімії у хворих без депресії, так і при її наявності, при цьому зниження булімії може відзначатися без супутнього ослаблення самої депресії.
При проведенні загальної анестезії знижує артеріальний тиск і температуру тіла. Не інгібує МАО.
Антидепресивна дія розвивається протягом 2-3 тижнів після початку застосування. Фармакокінетика
Біодоступність амітриптиліну становить 30-60%. Зв'язування з білками плазми 82-96%. Vd — 5-10 л/кг. Метаболізується з утворенням активного метаболіту нортриптиліну.
T1/2 — 31-46 ч. Виводиться переважно нирками.
Вагітність і період лактації Амітриптилін не слід застосовувати при вагітності, особливо в I і III триместрах, за винятком випадків крайньої необхідності. Адекватних і суворо контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування амітриптиліну при вагітності не проводилося.
Прийом амітриптиліну слід поступово відмінити, принаймні, за 7 тижнів до очікуваних пологів, щоб уникнути розвитку синдрому відміни у новонародженої.
В експериментальних дослідженнях амітриптилін чинив тератогенну дію.
Противопорказан в період лактації. Виділяється з грудним молоком і може викликати сонливість у грудних дітей. Побічні дії З боку ЦНС і периферичної нервової системи: сонливість, астенія, непритомні стани, неспокій, дезорієнтація, збудження, галюцинації (особливо у пацієнтів літнього віку і у пацієнтів з хворобою Паркінсона), тривожність, рухове занепокоєння, маніакальний стан, гіпоманіакальний стан, агресивність, порушення пам'яті, деперсоналізація, посилення депресії, зниження здатності до концентрації уваги, безсоння, кошмарні сновидіння, позіхання, активація симптомів психозу, головний біль, міоклонус, дизартрія, тремор (особливо рук, голови, язика), периферична невропатія (парестезії), міастенія, міоклонус, атаксія, екстрапірамідний синдром, почастішання і посилення епілептичних припадків, зміни на ЕЕГ.
З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, тахікардія, порушення провідності, запаморочення, неспецифічні зміни на ЕКГ (інтервалу ST або зубця T), аритмія, лабільність артеріального тиску, порушення внутрішньошлуночкової провідності (розширення комплексу QRS, зміни інтервалу PQ, блокада ніжок пучка Гіса).
З боку травної системи: нудота, печія, блювання, гастралгія, підвищення або зниження апетиту (підвищення або зниження маси тіла), стоматит, зміна смаку, діарея, потемніння язика; рідко — порушення функції печінки, холестатична жовтяниця, гепатит
З боку ендокринної системи: набряк тестикул, гінекомастія, збільшення молочних залоз, галакторея, зміна лібідо, зниження потенції, гіпо - або гіперглікемія, гіпонатріємія (зниження продукції вазопресину), синдром неадекватної секреції АДГ.
З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія.
Ефекти, зумовлені антихолінергічною активністю: сухість у роті, тахікардія, порушення акомодації, нечіткість зору, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску (тільки в осіб з вузьким кутом передньої камери ока), запор, паралітична непрохідність, затримка сечі, зниження потовиділення, сплутаність свідомості, делірій або галюцинації. Інші: випадання волосся, шум у вухах, набряки, гіперпірексія, збільшення лімфатичних вузлів, полакіурія, гіпопротеїнемія.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами При одночасному застосуванні з препаратами, що виявляють пригнічувальний вплив на ЦНС, можливе значне посилення пригнічувальної дії на ЦНС, гіпотензивної дії, пригнічення дихання.
При одночасному застосуванні з препаратами, які мають антихолінергічну активність, можливе посилення антихолінергічних ефектів.
При одночасному застосуванні можливе посилення дії симпатоміметичних засобів на серцево-судинну систему і підвищення ризику розвитку порушень серцевого ритму, тахікардії, тяжкої артеріальної гіпертензії.
При одночасному застосуванні з антипсихотичними засобами (нейролептиками) взаємно пригнічують метаболізм, при цьому відбувається зниження порогу судомної готовності.
При одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами (за винятком клонідину, гуанетидину та їх похідних) можливе посилення антигіпертензивної дії і ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.
При одночасному застосуванні з інгібіторами МАО можливий розвиток гіпертонічного кризу; з клонідином, гуанетидином — можливе зменшення гіпотензивної дії клонідину або гуанетидину; з барбітуратами, карбамазепіном — можливе зменшення дії амітриптиліну внаслідок підвищення його метаболізму.
Описаний випадок розвитку серотонінового синдрому при одночасному застосуванні з сертраліном.
При одночасному застосуванні з сукральфатом зменшується абсорбція амітриптиліну; з флувоксаміном — підвищується концентрація амітриптиліну в плазмі крові і ризик розвитку токсичної дії; з флуоксетином — підвищується концентрація амітриптиліну в плазмі крові і розвиваються токсичні реакції внаслідок пригнічення ізоферменту CYP2D6 під впливом флуоксетину; з хінідином — можливе уповільнення метаболізму амітриптиліну; з циметидином — можливе уповільнення метаболізму амітриптиліну, підвищення його концентрації в плазмі крові і розвиток токсичних ефектів.
При одночасному застосуванні з етанолом посилюється дія етанолу, особливо протягом перших кількох днів терапії. Особливі вказівки З обережністю застосовують при ІХС, аритмії, блокадах серця, серцевої недостатності, інфаркті міокарда, артеріальній гіпертензії, інсульті, хронічному алкоголізмі, тиреотоксикозі, на фоні терапії препаратами щитовидної залози.
На тлі терапії амітриптиліном необхідна обережність при різкому переході у вертикальне положення з положення «лежачи» або «сидячи».
При різкому припиненні прийому можливий розвиток синдрому відміни.
Амітриптилін в дозах понад 150 мг/знижує поріг судомної готовності; слід враховувати ризик розвитку епілептичних нападів у схильних хворих, а також при наявності інших факторів, що підвищують ризик розвитку судомного синдрому (в т. ч. при ушкодженнях головного мозку будь-якої етіології, одночасному застосуванні антипсихотичних засобів, у період відмови від етанолу або скасування лікарських засобів, що мають протисудомну активність).
Слід враховувати, що у пацієнтів з депресією можливі суїцидальні спроби.
У поєднанні з електросудомної терапії слід застосовувати тільки за умови ретельного медичного спостереження.
У схильних пацієнтів та пацієнтів літнього віку може провокувати розвиток лікарських психозів, переважно в нічний час (після відміни препарату проходять протягом декількох днів).
Може викликати паралітичну кишкову непрохідність, переважно у пацієнтів із хронічним запором, літнього віку або у пацієнтів, які вимушені дотримуватись постільного режиму.
Перед проведенням загальної або місцевої анестезії слід попереджати анестезіолога про те, що пацієнт приймає амітриптилін.
При тривалому застосуванні спостерігається збільшення частоти карієсу. Можливе підвищення потреби в рибофлавіні.
Амітриптилін можна застосовувати не раніше, ніж через 14 днів після відміни інгібіторів МАО.
Не слід застосовувати одночасно з адрено - і симпатоміметиками, в т. ч. з епінефрином, ефедрином, изопреналином, норепінефрином, фенилэфрином, фенилпропаноламином.
З обережністю застосовують одночасно з іншими препаратами, що мають антихолінергічну дію.
Під час прийому амітриптиліну не допускати вживання алкоголю.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
В період лікування слід утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидких психомоторних реакцій.
